Карпати з малюком 2018

Перший справжній похід родиною по Карпатам. Даші два з половиною роки і ми вирішили, що саме час помандрувати в гори. Маршрут вибрали з розрахунку, як буде ітись, якщо не дуже, то спустимось в хатинки, тому пішли Чорногірським хребтом.

Перший день. Приїхали в Ворохту, звідти доїхали машиною до Заросляка, і коштувало це 350 грн за 21 км дороги, точніше дороги майже не було, як на мене дорогувато, але з малюком іти пішки не дуже хотілось.
Приїхавши в Заросляк, одразу ж натрапили на афини, неможливо було відірватись. Далі до озера Несамовите, трохи недоходячи, зупинились на турстоянці. Ішлось важкувато, бо давно не ходили з такою вагою (мій рюк з малою десь біля 25 кг, чоловіка з усім біваком - 35), але дорога дуже приємна. Збирали лісову малину, декому дуже вона подобалась. Ліс чарівний, дихається дуже легко.

День другий. Дійшли до о.Несамовите. Враження не дуже приємні, хто був, знає чому. Брудно, багато сміття, пахне туалетом, водичка не прозора, саме озеро трохи заболочено.

Далі піднялись на г. Ребра.

Поїли там гогодзи.

Десь по дорозі пообідали

І дійшли до о. Бербенескул, де і заночували. За день пройшли приблизно 6 км, зовсім не втомились, увійшли в ритм, і взагалі все супер. Озеро чисте, дуже красиве, багато місць де можна погуляти з малою, багато стоянок рознесених по різних закуточках і ярусах.

День теретій. Вирішили відпочивати, купатись і бавитись на сонечку.

Даші купання сподобалась, казала що хоче ще.

В озері багато пуголовок, маленьких жабок з хвостами і вже без. зробили міні акваріум.

Познайомились з компанією з такого ж віку малюками, які вирішили радіально сходити на г.Піп Іван і назад. Годинок в 12 ми видвинулись на Піп Іван. Я шла без нічого і в сандаліях, бо одні з наших ботів розвалилися, почала кришитись пінка на підошві і відвалюватись вібрам. Крім перекусу нічого не брали. Погода ясна, все прекрасно.

Он і Білий слон видніється, наче недалечко. 9 км

Дашіко поспала в рюкзачку.

Прокинулась подивитись на отару вівців.

Йдемо до цілі.  Аж раптом збоку суне хмарина, з якої ллється.

Ми прискорили крок, все навколо ясне, біжимо. Адже на слоні збирались пообідати.

Добігли до самого підйому на Піп Іван, небо похмурніло, почав накрапати дощик, біжимо далі.

Промайнула здорова думака, що таки буде дощ, біжимо назад, було біля двох годин дня. Нас потрошку поливало, люди яких ми оббігали почали ховатися в дощовики. А в нас з собою нічого не було, крім саморобної накидки на рюк з малою, вона добре закривала голову, а ось всі ніжки були ззовні. Потім як зарядило. Промайнула інша думка, краще б дійшли до Попа, а там сховались в обсерваторію, але вже добряче пробігли назад. По стежці біжать потоки води, каміння на стежці не видно геть. Я сильно замерзла, бо була у вітровочці, лосінах і сандаліях. Почався град, вітер продував до кісток. Мала плаче, бо всі ніжки мокрі, гримить грім, і уже годину так, і все лише погіршується. Мій бойовий настрій падає нижче нема куди. Але зробити нічого не можу, мрію добігти до намета, перевдягтись і зігріти дитину. Але попереду ще чотири гори і спуск. Дуже хочеться щоб цей холодний дощ з вітром припинився, але ні, він лише дужчав. Чудом добігли до спуску, побачили наш намет, припинився дощ і настрій покращився, бо інколи здавалось, що всьому цьому нема кінця. Намет стояв в калюжі, це ще не кінець, треба його переставляти. Іще годину кошмару, ховання в чужоих наметах. І ось він сухий спальник, суха дитина, теплі ніжки.

Після дощу вийшло сонце, всі почали сушитись, ставало веселіше.

Пробігли 16 км приблизно за 3,5 години. Природа показала, що з нею краще не шуткувати, і що влітку в горах також небезпечно.

День четвертий, останній, далі добирання. Було два варіанти, або до о.Несамовитого і спускатись в Заросляк, або на г.Говерлу і спуск в Казьмещик, далі в Лазещину. Вирішимо по ходу. Одні черевики без підошви, купа недосушених речей, ноги гудуть після вчорашнього відпочинку.

До о.Несамовитого дійшлось легко, пішли далі. Повз Данциж, Пожижевського. Натрапили на поляни гогодзи (брусники).

Попереду г.Брескул і г.Говерла, а сил уже не так багато.

На Говерлу забиралось важко. А на вершині купа людей, все витоптане, хтось робить пропозицію кінцівки і ліверу, якась група з рупором намагається зібратись до купи.

Даша вмовила тата купити їй медальку сходниці на Говерлу.

З Говерли збігли швиденько, пообідали і тут почалась робота на витривалість.

Ішли дуже довго і все ніяк не приходили в цей Козьмещик. Дорога розбита лісовозами вщент, глина, бруд. Одним словом, на заповідник аж ніяк не схоже.

Дійшли годинам к 7 вечора, нарешті пиво, вечеря, дуже втомились. За день подолали десь 17 км.

День п'ятий. Ранок порадував нас сонечком, досушували вологі речі, неспішно снідали  відпочивали. За дорогу Козьмещик-Лазещина 9 км хотіли мінімум 400 грн, тому вирішили іти пішки. 

Ночували ми біля самої будівлі козьмещика, яка була закрита. По дорозі пройшли далі, за місточок і вздовж ріки побачили чудові галявини з наметами і вільні, до яких не дійшли ввечері бо не знали що вони там є. Дуже раджу.

В Лазещині планували сісти на дизель Рахів - Івано-Франківськ. Бо квитки взяли із франіка, інших не було, і потяг Ворохта-Київ приходить о 5 ранку, не зручно, хто такий розклад вигадав.

На Раховіз ми встигли, зачекали на нього годину, але він так і не прийшов. 

Бувший вокзал відреставрували і ця будівля стала резиденцією львівської-іванофранківської залізниці, для відпочинку водіїв. Спитати де потяг нема в кого, місцеві сказали що потяг на рахів зранку не йшов, то назад його теж не буде. Ось така петрушка. Добирались бусами. До Яремчив доїхали на бусіку за 400 грн, хоча всі попередні пропонували за 800 грн і не нижче (це за три людини).

Далі сіли на рейсовий автобус Яремче - Франківськ за 45 грн з людини. У Франківську схотіли здати багаж в камеру схову і піти повечеряти. Але ні, за великогабаритний багаж хотіли 35 грн, а за кожну прив'язану річ (одну трекінгову палку 4шт, каремат 3шт, намет, черевики і т.д.) ще по 25, тобто рюкзак здати виходило біля 300 грн. Такі правила на закарпатті...

Подорож вийшла чудова, ходити з дітьми весело, щоб не втомлюватись - не більше 10 км за день. Дашиці і всім нам разом дуже сподобалось, ходити горами, спати в наметі, купатись в гірському озері, дихати в хмарині, спостерігати красу карпатських гір, їсти малину, гогодзи і афини. Походи з родиною, це легше ніж здається.